ПЕРШИЙ МАЙДАН: ЛЮДИ ТА ПОДІЇ
Наприкінці 80-х років ХХ століття внаслідок політики демократизації та гласності в СРСР постало багато українських громадських товариств, спілок, студентських організацій, метою яких було відновлення української незалежної держави.
25 травня 1989 року офіційно було зареєстроване Студентське братство Львова – об’єднання студентів-однодумців, що реальними справами впливали на кристалізацію української ідентичності серед молоді й опонували комуністичній ідеології. Піком протистояння з радянським режимом стала акція протесту та голодування студентської молоді в Києві на площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) з 2 до 17 жовтня 1990 року, яка ввійшла в історію як Революція на граніті.
Її особливістю було те, що рушійною силою виступили не політики, а студентська молодь. Ідея акції громадянської непокори народилася в середовищі Студентського братства Львова, головою якого тоді був Маркіян Іващишин. Він зумів налагодити контакти з іншими студентськими осередками, зокрема Українською студентською спілкою (УСС). На спільній нараді було прийнято рішення розпочати акції протесту на початку жовтня.
За спільним рішенням було висунуто п’ять основних вимог:
звільнення прем’єр-міністра УРСР Віталія Масола;
проведення в Українській РСР нових виборів;
проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за їхньої згоди;
створення тимчасової комісії Верховної Ради УРСР із питання націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України;
відкладення підписання нового союзного договору між республіками СРСР.
Незважаючи на протидію влади, інформація про студентську акцію ширилася як Україною, так і світом. Тисячі листів, телеграм приходили в наметове містечко з усієї України та СРСР зі словами підтримки. Українська діаспора доклала великих зусиль для поширення правди про голодування й вимоги студентів. Чимало світових політиків, американських конгресменів і сенаторів особисто зверталися до лідера СРСР М. Горбачова, щоб проти мирних студентів не було застосовано насилля. Ситуація почала змінюватися на користь студентів-протестувальників.
15 жовтня 1990 року стало кульмінацією протестів. Десятки тисяч студентів та киян вийшли на вулиці та з національними прапорами і плакатами з гаслами попрямували до Верховної Ради. Оточивши будівлю парламенту, маніфестанти прорвали міліцейські шеренги та зайняли площу, де вночі постало нове наметове містечко з 11 наметів та 45 голодувальників, яке очолив львів’янин Ростислав Дідух. Представники студентів отримали змогу виступити з трибуни Верховної Ради. Учасники страйку зайняли головний (червоний) корпус КДУ. Почався новий етап опору – "окупаційний страйк". Того ж дня відбувся прямий телеефір, на якому виступили керівники студентської акції протесту.
16 жовтня на мітингу біля наметового містечка свою підтримку студентам висловили десятки трудових колективів заводів, фабрик, науково-дослідних інститутів, а також колективи шахтарів. У Львові голодували професори університетів та політехнічного інституту. Продовжилися походи по заводах та фабриках Києва аж на лівий бік Дніпра. Рух транспорту було паралізовано. Студенти продовжили тактику "окупаційного страйку".
Під шаленим тиском суспільства Верховна Рада того ж самого дня створила тимчасову узгоджувальну комісію для розгляду вимог студентів-голодувальників. До неї ввійшли представники комуністичної більшості, демократичної опозиції та студентів. Готовий компромісний документ, який в основному задовольняв вимоги студентів – постанову Верховної Ради УРСР "Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 р." парламент прийняв більшістю голосів 17 жовтня.
Згідно з домовленостями студенти припинили голодування та демонтували наметове містечко. Верховна Рада натомість виконала більшість пунктів постанови, окрім найважливішого, на думку студентів, – перевиборів до Верховної Ради. Це була перемога студентів та українського суспільства, проте активна молодь сприймала цей факт тільки як початок широкомасштабної революції, потрібної для демонтажу комуністичної тоталітарної системи, побудови демократичного громадянського суспільства та відновлення незалежності України.
Успішна ненасильницька акція громадянської непокори, спрямована проти комуністичної влади в Україні, заклала традиції демократичних форм протесту, змінила вектор розвитку тодішньої України та стала каталізатором розпаду СРСР.
Детальніше про Революція на граніті — в метеріалах Українського інституту національної пам’яті
